День боротьби за права кримськотатарського народу та вшановується пам’ять жертв геноциду кримських татар.

 20 березня 2014 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 1140-18 «Про гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення у її складі.

З метою підтримки боротьби громадян України – кримських татар за реалізацію своїх прав як представників корінного народу Указом Президента України від 14 травня 2014 року № 472/2014 «Про День боротьби за права кримськотатарського народу» було встановлено в Україні День боротьби за права кримськотатарського народу, який відзначається щороку 18 травня. Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року № 792-VІІІ «Про визнання геноциду кримськотатарського народу» депортацію з Криму кримськотатарського народу у 1944 році було визнано геноцидом кримськотатарського народу та встановлено 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

18 травня 1944 року відбулись найбільш трагічні події в історії кримськотатарського народу. Саме в цей день у вже звільненому від німецьких військ Криму розпочалася операція військ НКВС по депортації кримських татар до віддалених районів Середньої Азії та Сибіру. Операція проводилась відповідно до таємної постанови Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських татар».

Під час головної хвилі депортації було виселено 180 014 осіб. Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тисяч депортованих. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників. Під час депортацій у червні 1944 року болгар, вірмен, греків та «іноземних підданих» було додатково виселено 3 141 кримського татарина, яким пощастило врятуватися в травні. Таким чином, загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу склала: 183 тисяч осіб на загальне спецпоселення, 6 тисяч – табори управління резервів, 6 тисяч – ГУЛАГу, 5 тисяч – спецконтингенту для Московського вугільного тресту, а разом 200 тисяч осіб. Серед дорослих спецпоселенців знаходилося також 2 882 росіян, українців, циган, караїмів та представників інших національностей, яких було виселено через приналежність до змішаних шлюбів.

Відразу після перемоги над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар з лав Радянської армії. Протягом 1945-1946 років в трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8 995 військовослужбовців, яким лише через кілька років дозволили приїхати до своїх родин на засланні. Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР та протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на традиційні радянські назви.

У 1948 році Президія Верховної Ради СРСР встановила довічний термін депортації і запровадила кримінальну відповідальність за втечу з місць обов’язкового примусового поселення. Таке обмеження було знято лише у 1956 році, але й після того Крим був закритою зоною для його корінного населення.

Десятиліття кримськотатарський народ вів сміливу і наполегливу боротьбу з радянським режимом за повернення на рідну землю. Україна з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації.

Через 70 років, у 2014 році, з початком тимчасової окупації Кримського півострова російською федерацією тисячі наших співвітчизників – кримських татар і етнічних українців через безпосередню загрозу їхньому життю покинули рідні домівки. Всі ці роки російська окупаційна влада проводить репресивну політику залякування, психологічного тиску, безпідставного ув’язнення, безслідного зникнення кримських татар.

Лише протягом 2014 року понад 150 кримських татар були піддані «вибірковому правосуддю», 21 – зник без відома або був убитий, а Меджліс позбавлений як будинку, так і можливості вести діалог із державними органами так званої «Республіки Крим».

Загалом за 8 років окупації Криму неурядовими організаціями було зафіксовано 241 політв’язнів та фігурантів політично мотивованих кримінальних справ, з них 172 – представники корінного кримськотатарського народу. Понад 52 300 кримських татар та українців були змушені залишити окупований півострів після початку його окупації.

У Криму тривають переслідування за політично мотивованими справами, розпочатими до повномасштабної російської агресії.

Зокрема, справа Нарімана Джелялова. Це відомий кримськотатарський активіст і політик, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, який був затриманий окупаційною владою минулого року. Йому загрожує від 12 до 20 років позбавлення волі. Наразі Наріман очікує на суд, перебуваючи за ґратами. Де-факто причиною його затримання стала участь в інавгураційному саміті Кримської платформи – ініціативі президента України Володимира Зеленського, спрямованої на деокупацію та реінтеграцію Криму. Наріман – лише один із щонайменше 97 кримськотатарських ув’язнених. Серед них – правозахисники, журналісти та “звичайні” люди, яких переслідують за нелояльність до окупаційної влади, лише за те, що вони кримські татари чи сповідують свої абсолютно мирні релігійні переконання.

За даними українських неурядових організацій, щонайменше 130 громадян України з Криму нині перебувають у місцях позбавлення волі за політично мотивованими та/або релігійними кримінальними переслідуваннями (більшість із них, а саме 97 — представники кримськотатарського народу). У зв’язку з цим понад 200 дітей у Криму зростають без батька.

Крім того, російська федерація досі не виконала ухвалу Міжнародного Суду ООН від 2017 року у справі Україна проти Російської Федерації, яка запроваджувала тимчасові заходи, зокрема, утримуватися від обмежень, накладених на кримських татар щодо представництва їх власних інтересів, у тому числі відновлення діяльності Меджлісу. Навпаки, переслідування кримських татар продовжуються як у Криму, так і на окупованих територіях півдня України.

24 лютого 2022 року почалася нова хвиля російського вторгнення на територію України, яка стала новою основою для обшуків, арештів та продовження переслідувань кримських татар. Представники кримськотатарської громади, які спочатку, так чи інакше, прямо чи опосередковано висловлювали свою позицію проти окупації Криму, зараз зазнають переслідувань за антивоєнні заяви.

Зокрема, багаторічних учасників кримськотатарського національного руху Абдурешита Джеппарова та Заїра Смедляєва окупаційна влада Криму заарештовувала на 15 та 2 дні відповідно, за те, що вони так чи інакше критично висловлювалися щодо війни на материковій Україні.

Кримська практика незаконних обшуків і затримань дедалі частіше використовується проти кримських татар у тимчасово окупованих районах Херсонської та Запорізької областей.

Наприклад, у Новоолексівці Херсонської області є кримськотатарська громада чисельністю близько 10 тисяч людей. Близько 70% із них довелося виїхати після 24 лютого. Також активного переслідування зазнають кримські татари, яких звинувачують у приналежності до кримськотатарського добровольчого батальйону імені Номана Челебіджіхана.

Так, російська окупаційна влада незаконно проникла в будинок Рустема Османова з обшуком, після чого чоловіка викрали та вивезли до тимчасово окупованого Сімферополя. А, приміром, Насрулла Сейдалієв був заарештований поблизу Сімферополя. Обидва – за політично мотивованими обвинуваченням у причетності до батальйону імені Номана Челебіджіхана.

У 2022 року з окупованих та знищених населених пунктів України росія продовжує примусово переселяти українців, вже не зважаючи на їх національність та походження, фактично продовжуючи геноцид українського народу.